Життя прожити – не поле перейти…
День Святого Валентина – свято веселе, життєрадісне і світле, це день любові й усіх закоханих. Прийшло воно до нас не так давно і святкує його переважно молодь. А 12 лютого в Станіславську сільську бібліотеку на вечір-зустріч «Життя прожити – не поле перейти» були запрошені сімейні пари, які прожили разом не один десяток років, а саме більше 50 років. Присутні були ознайомлені з легендою про молодого священника Валентина. На фоні ліричної музики звучали вірші про кохання, вірність, щастя у виконанні Томачинської Вікторії Андріївни, розповіді про життя пар, щемливі спогади…
Живе в селі Станіславка сімейна пара Цирфа Василь Євгенійович та його вірна дружина Ганна Микитівна. Про них можна написати цілий роман, адже знайомі вони були ще з раннього дитинства: вона жила в заможній родині голови колгоспу, він – сирота без матері, в багатодітній родині . Війна 1941 року розвела надовго молодих людей. Ганна була евакуйована в Ростовську область, де працювала трактористкою, а після роботи бігла в місцевий шпиталь – допомагала доглядати поранених. А Василь громив ворога на 2 Українському фронті. Після Перемоги обоє повернулися до рідних домівок. Вона – статна красуня з русявою косою і він – воїн-герой, який втратив на війні ногу. Велике почуття любові після довгої розлуки спалахнуло ще яскравіше. Обоє взялися до роботи, якої після війни вистачало на всіх. Ганна пішла у ланку, а її наречений став бухгалтером в колгоспі. Голодного 1947 року в жовтні місяці молоді одружилися, а в вже в 48-му народилася донечка. В 1951 році було об’єднання колгоспів і молоде подружжя переїхало до Комарово, збудувало свою хату.
Все життя Василь Євгенійович працював в колгоспі, спочатку – бухгалтером, потім – обліковцем. Коли виникла потреба- завідував магазином, а Ганна Микитівна була нормовичкою, а згодом перейшла у дитячий садок. У мирі та злагоді вони живуть 64 роки. Про все пережите розповідає Василь Євгенійович, але ніколи не любить згадувати війну, мабуть, дуже багато страждань випало на його долю.
На вечорі-зустрічі ділилися спогадами сім’ї Ковальчуків та Попелів. Ці пари прожили по 51 року разом. Володимир Пилипович та Марія Петрівна виховали чьотирьох дітей, все життя пропрацювали в місцевому колгоспі, а в коротенькі хвилини відпочинку Марія Петрівна прикрашала свою домівку вишивками і сьогодні їх дім квітує рушниками, картинами, вишитими власноруч. А ще Марія Петрівна дуже смачно готує і її часто запрошують куховарити на весілля, хрестини та інші оказіі. Під стать дружині і Володимир Пилипович: все в його домі зроблено його золотими руками.
Павло Дем'янович та Розалія Леонідівна теж прожили разом 51 рік. Виростили чудових сина та доньку, але в житті довелось пережити трагічну смерть сина. І сьогодні ці працьовиті люди тримають чимале господарство – корову, коня, свиней, домашню птицю. Допомагають хворій донці та онукам. А ще Павло Дем'янович в селі зажив репутації місцевого ерудита: дуже цікаво розровідає про історію села, про створення колгоспу, будівництво церкви, тощо.
На зустріч були запрошені також сімейні пари Мунтян Тетяна Іванівна та Василь Іванович, Сліпенчук Зінаїда Дем'янівна та Володимир Іванович, Сліпенчук Ганна Олексадрівна та ВІктор Олексійович, але на жаль не всі запрошені змогли прийти. .Причина цьому- хвороби, похилий вік, але так хочется привітати всіх цих людей, Від щирого серця побажати міцного здоров’я і ще довгих-довгих років життя. Нехай діти будуть для вас гордістю, а онуки –радістю. Хай ваша золота осінь завжди буде щасливою, ваше життя стане взірцем всім сімейним парам Станіславки.
Попіль Павло Дем’янович та Розалія Леонідівна
***
Ковальчуки Володимир Пилипович та Марія Петрівна
***
Під час заходу: сім’я Ковальчуків з відучими – бібліотекарем с. Станіславка Христич Валентиною Іванівною та шкільним бібліотекарем Томачинською Вікторією Андріївною
***
Ковальчук Марія Петрівна зі своїми вишивками
Христич Валентина Іванівна. |
