14 січня 2012 року понад 4 години хулігани трощили огорожу дитячого садка №1 в м.Котовськ, Одеської області. Охоронець в цей час мирно спав в приміщенні цього дитячого закладу, уві сні вже отримуючи чергову зарплатню за «тяжку» роботу в нічний час. Саме цей дитячий садок знаходиться в самому центрі міста Котовськ та всього в двадцяти кроках від міського відділу міліції. Біля 20.00 годині добряче на підпитку троє чоловіків лаялися між собою, чіплялися до перехожих, перешкоджали руху автомобілів на дорозі. Все це спокійно спостерігали люди на зупинці маршрутних автобусів, таксисти які чекали чергового клієнта та навіть черговий наряд міліції, який декілька разів проїжджаючи повз хуліганів навіть не зупинився та не припинив правопорушення. Почуваючи вседозволеність хулігани почали битись між собою та трощити огорожу дитячого садка. Нарешті після більше чотирьох годин хуліганських дій з’явився наряд патрульної служби міліції та застосовуючи силу потягнув порушників до відділку. Зламана огорожа так і залишилась лежати на тротуарі до ранку. Чи усвідомлять скоєне порушники порядку або за такої неквапливої роботи міліції це зійде їм з рук у черговий раз.
Данная статья конечно принадлежит жителю г. Котовска Виталию Левицкому "законопослушному" жителю Котовска который будучи бывшим работником милиции, и действующим пенсионером МВД, за всем происходящим с большим удовольствием наблюдал, при этом ни каких мер не предпринял для предотвращения правонарушения и если боялся подойти что для него привычно ведь и работая в милиции он всегда боялся можно сказать даже своей тени, он даже не соизволил набрать 102, а если он сам этого не сделал нечего лить грязь на охранника детского сада и на милицию, не суди и не судим будешь.
Я бы не сказал что автор статьи кого-то осуждал, он просто указал на то что действительно присутствовало. Я думаю вы со мной согласитесь, что сейчас такое время когда люди не подойдут к лежащему человеку, потому что в первую очередь будут думать что он пьян, а не то что ему стало плохо, если на кого-то напали или что-то разрушают(как в этой статье) обойдут стороной и скажут слава Богу что не меня и даже не позвонят в милицию и тем более не помогут человеку которого избивают!
И с чего вы взяли что автор статьи в тот момент был там и наблюдал это, журналисты такие сведения берут в милиции, спрашивают у очевидцев.
Ха! Этот садик, благодаря нелегкому труду наших "отцов" города, кастрировали со всех сторон. С одной стороны пристроили (за счет детских площадок!!!) магазин для новобрачных и (только подумайте!!!) оружейный магазин, с другой стороны (оттяпав логопедическую группу) разместили горОНО, а отобрав у детишек ясельную группу разместили чуть-ли не мини типографию. Вопрос: "Причем здесь детсад? Почему сторож детсада должен охранять заборы неизвестно кого?
Ми по-різному ставимося до правоохоронців. Здебільшого – упереджено. Коли в нас біда, звертаємося до них за допомогою, коли все спокійно – не помічаємо їхньої роботи. Намагаємося оминати людей у формі. Мовляв, від гріха подалі. Але чи виправдана така поведінка? Адже ми забуваємо, що людина у формі не тільки має певні привілеї, а й відповідає. Передусім, щоденно ризикуючи своїм життям, оберігає наш спокій. Звичайно, бувають винятки, і в ряди правоохоронців потрапляють особи, що особисте ставлять вище за громадське. Для них вислів „Людина людині – вовк” є головним дороговказом. Але це поодинокі явища. У цілому ж працівники міліції чесні й відповідальні люди, яких, утім, теж можна зрозуміти. Адже економічні негаразди, що постійно потрясають нашу державу, зачіпають і їх. Смішна заробітна плата, незадовільне технічне оснащення не можуть не відбитися на якості роботи правоохоронців. І все ж людина в міліцейській формі залишається і, я певен, ще довго залишатиметься зразком честі та людяності. А вже тільки від нас залежить, чи дозволимо ми правоохоронцям забутися й стати на хибний шлях, чи словом і ділом допоможемо їм бути ближчими до нас. Передусім ми маємо згадати, що в рядах міліції служать наші рідні, друзі, сусіди. Ми маємо згадати, що навіть саме слово „міліція” близьке народові. Тобто нам із вами. А правоохоронцям варто не забувати, що навіть і у формі вони завжди мають залишатися людьми, а не чинушами. І тільки тоді, спільно долаючи негаразди, спільно святкуючи радість перемог та здобутків, ми зможемо змінити думку суспільства в кращий бік. І лише тоді вислів „Людина людині – друг, товариш і брат” наповниться християнським змістом. Іншого шляху ні в правоохоронців, ні в нас немає
