Війна
дала путівку в життя дільничному інспектору
Щороку наприкінці червня жителі
країн колишнього СРСР, із сумом згадують про страшний ранок 22 червня, коли
мирне небо почорніло від армад фашистської авіації, скрізь лунали розриви мін,
автоматні черги, стояв плач і стогни людей. Ті, хто пережив ті страшні миті,
говорять, здавалось, що небо впало на землю і розпач охопила народ. Українська
земля першою зустріла непроханих гостей і її мешканці стали на захист своєї Батьківщини.
В лавах червоноармійців зайняв своє
місце й 19-річний Думбрава Іван, що мешкав з батьками в с.Липецьке, Котовського
району. Його мобілізували в 1944 році разом із батьком. В Дубоссарах, де
формувалась військова частина, вони пройшли курс «молодого бійця». Івана, що
закінчив 7 класів, призначили командиром відділення. Хлопець радів, що став
батьковим начальником. Але радість померкла, коли дивізія з формування одразу
попала у вогняний котел Яссько-Кишинівські операції, де тільки живої сили з
обох сторін було задіяне біля міліонна чоловік. Необстріляний новобранець зумів
подолати шок від побаченого і достойно воював разом з однополчанами. Івана
нагородили медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги». В боях за озеро
Балатон в Угорщині Думбрава отримав поранення, і звістку про Перемогу отримав у шпиталі. 
Після повернення з фронту парубок
мав не великий вибір для роботи: або в колгосп, або в місто шофером. Але доля
розпорядилась інакше - воєнні погони він поміняв на міліцейські і продовжив
служіння своєму народові. Спочатку робив помічником чергового, а після
закінчення міліцейських курсів посів посаду дільничного інспектора, дільниця - пів
Котовського району. Дали новоспеченому офіцеру будинок в с. Нестоіта і
службовий транспорт –коняку- і почалася служба. Перший злочин, який йому
довелося розкрити –крадіжка буряка з поля, а вже потім ніхто й не рахував
злочини. Принцип у Думбрави був один – не важливо що викрали півня, коня, чи
купу грошей, потрібно знайти кривдника. І
він завжди доводив справу до кінця. У післявоєнні роки майже в кожні оселі була
зброя, тож не можна було передбачити, де чекає справжня небезпека. Одного разу
молодий дільничний отримав повідомлення з райвідділу міліції, що з місць
позбавлення волі втік небезпечний злочинець і може переховуватись саме на його
дільниці. Іван покликав на допомогу селян, які допомогли затримати рецедивиста,
хоча той відчайдушно відстрілювався під час погоні. І так щодня приходилось
ходити по лезу. Але чоловік ні разу не
пошкодував про свій вибір. За самовіддану працю населення віддячило дільничному
шаною, а керівництво Одеської міліції нагородило відомчими відзнаками. У 1968 році адміністративна дільниця, що
обслуговував Дубрава Іван Олександрович, була визнана найкращою в Одеській
області, за що дільничний отримав Орден
Трудового Червоного прапору і службовий мотоцикл.
 
Понад тридцять років служив в міліції Думбрава
Іван Олександрович. Всі ці роки поряд із ним крокувала його дружина Євгенія
Степанівна. Доля наче пов’язала їх золотим ланцюгом: народились вони в один
день і один рік, і відсвяткували золоте весілля. Разом побудували будинок,
народили і виростили дітей, разом перемагали невдачі і святкували перемоги. Найбільша мрія Івана Олександровича в житті,
щоб син або онуки продовжили його справу. Але не склалося, син Валерій і онук
Антон були військовими льотчиками, онук Андрій адвокат, а дочка Чернецька Марія
Іванівна відомий в Котовську лікар. Її батько лікував від хвороб суспільство, а
вона лікує людей, це теж в якісь мірі спадкоємство.
В 2006 році Івана Олександровича не стало, його
поховали із військовими почестями, які він заслужив. Світла йому пам'ять.
Олена Хаустова
Котовський МВ ГУМВС України в
Одеській області
|
