Різдво наближається
Різдво Христове належить до великих християнських, так званих
дванадесятих свят, які церква відзначає особливо урочисто. За біблійними
свідченнями цього дня народився Син Божий - Ісус Христос, якому люди
поклоняються вже не одне тисячоліття. В Україні Різдво називають ще Колядою або
Корочуном.
Історична наука
вважає, що Різдво запозичено християнами з язических культів. У стародавніх
релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького
Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня
- початок січня, в дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
У процесі свого
становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Спочатку 6
січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У ІV
столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня - хрещення та
богоявлення. І лише наступного століття Різдво Хрестове міцно увійшло в життя
християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами
викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна
церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква -
25 грудня за новим стилем.
У Х столітті
християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва Христового стало
невід"ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою в Україні та
за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування та
щедрування. Коляда - це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках
славлять природу, закликають весну.  
Першими оповісниками
народження Христа у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті
й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям
ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм
яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим
щедрішим для її господарів буде Новий рік. Колядували, як правило, лише
хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім
віруванням на великі свята першими мають
з’являтися
представники чоловічої
статі.
Різдву, за
церковним статутом, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі
хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі
рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали
запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових
свят - дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно
з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного - для забезпечення
багатого врожаю. З давніх-давен помітили: у який день приходить Різдво, у такий
же день слід починати збір врожаю. Особливого значення надавали різдвяній
погоді. По ній визначали майбутній врожай.  
Переддень Різдва -
Святвечір (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У цей день
піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов’язково стояли 12 страв:
грибні, ягідні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і
грибами та ін. Першою починали їсти кутю - найголовнішу обрядову їжу,
неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх
страв, запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір і
кликав: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не йди.
Не морозь ні ягняток, ні поросяток, ні теляток". У такий спосіб
задобрювали сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в
криницю або річку, щоб не було посухи.
Посуд од пісних
страв ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути скоромною. Починалося
різдвяне розговіння. Неодмінними пригощаннями на святковому столі була свіжина:
ковбаси, окорок, тушковане або смажене м"ясо, холодець, інші традиційні
українські страви.
Завершивши
обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам. Ті з
нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з’їжджалася уся родина й сідала за
святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не згадував сумних
історій, бо це трапезування мало "очистити всіх од скверни і
об"єднати злагодою та любов"ю". 
Надвечір село
знову оживало - починалося масове колядування. У різних регіонах воно
проводилося по різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на
Лівобережжі - першого дня, а на Поділлі - водили ватаги лише другого дня свят.
Готувалися до цього заздалегідь - виготовляли колядницькі обладунки:
восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали
переважно парубки. Вони обирали отамана - хлопця, котрий вирізнявся спритністю,
дотепністю і якого в селі поважали. Крім того він мав уміти гарно починати
пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг - білі та
коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат.
Святкові ватаги залежно від регіону розрізнялися своїм кількісним складом і
обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники піснями та відтворенням
побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей, бажаючи всім щастя й
здоров’я на многії літа. Відомі класичні колядки "Нова радість
стала", "Ой, новина в нас, новина".
Особливо радісним
було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з вертепом - маленьким
ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на
осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин. Одна частина була пов’язана
з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до
свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. У нас, особливо в Східній
Україні, мистецтво вертепу поступово забувалося, бо, як і інші народні традиції
зазнавало гоніння. Але зараз воно відроджується. 
Наступний за
Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно
пов’язано з Божою Матір"ю. Було за звичай у цей день відвідувати жінок,
які приймають роди, а також справляти обіди та панахиди по померлих.
Вже настало третє
тисячоліття від Різдва Христового. Повалені за цей час великі і могутні
імперії, зникли стародавні язичеські вірування. Але вертеп (печера), де
народився Христос, зберігся таким самим, як був у момент Божественного
втілення. Знаменно те, що Віфлеємський храм Різдва над вертепом, споруджений у
330-му році, є нині єдиним в світі, де богослужіння здійснюється ось уже
шістнадцять віків. Це найдавніша церква з усіх , що збереглися.
Різдво Христове -
це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов’язує нас до
внутрішнього відродження, до оновлення усього сущого: людини, сім"ї,
нації, держави, всесвіту. Різдво Христове закликає нас шанувати всі творіння
Божі, зберігати природу - ріки, поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх від
винищення й забруднення.
У світлі Різдва
Христового ми повинні прагнути очиститися від скверни, відродити наші душі й
серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове - як нове очищення,
воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об’єднуючи в єдину
могутню християнську родину.
У цей надзвичайно
складний час становлення нашої держави ми всі повинні пройнятися духом
різдвяної любові й будувати нове життя у світлі Христових заповідей і моралі. І
нехай оцей всемогутній, пре ображаючий дух світлого Народження Христового
запанує в наших серцях нині, і повсякчас, і на віки вічні! Славимо Його!
Хай
Різдво з тим завітає,
Чого
серце забажає.
Хай
несе у кожну хату
Щастя,
радості багато,
Хай
смачна кутя Вам вдасться,
Хай
в сім’ї панує щастя.
Щоб
весела коляда
В
хату радість принесла.
Христос
рождається!
Автор: Володимир Великий
|
