Осінній наступ
на Верховну Раду України громадських організацій «чорнобильців» та «афганців»
став неприємною несподіванкою для нинішньої влади. Відносно спокійно
«протягнувши» декілька місяців тому через парламент пенсійну реформу, вже
восени уряд вимушений призупинити свій реформаторський поступ. Чому так сталося
і що робити далі із системою пільг в Україні, розповідає колишній перший
заступник міністра праці та соціальної політики, а нині провідний експерт
Центру Разумкова Павло Розенко. 
Екс-чиновник
написав цей матеріал у вигляді відповідей на питання, які надсилали читачі
"Економічної правди" після нашого запрошення. Висловлюємо подяку
нашим читачам, і пропонуємо надалі контактувати з нами.
- Події біля
Верховної Ради засвідчують, що суспільство незадоволене намаганням продовжувати
непопулярні реформи в соціальній сфері. Це свідчить про те що громадяни
«недозріли» до розуміння необхідності змін?
-
Я переконаний в тому, що в суспільстві немає спротиву самій ідеї проведення
реформ. Людей обурює низька якість і «антинародна» спрямованість проведення цих
реформи. Події біля парламенту – це адекватна відповідь суспільства на
абсолютно неефективну і непрофесійну соціальну політику нинішнього Уряду.
Давайте
не забувати, що нинішня влада прийшла до керівництва країною на яскраво
соціальних та іноді навіть відверто популістських гаслах. А замість виконання
своїх соціальних обіцянок почала здійснювати реформи, навіть натяку на які не
було в жодній із передвиборчих програм ні Партії регіонів, ні Сильної України,
ні Блоку Литвина. Не побачите ви в цих програмах ні закликів щодо підвищення
пенсійного віку та страхового стажу, ні гасел щодо необхідності обмеження пільг
«чорнобильцям», «афганцям», «дітям війни» та іншим категоріям пільговиків.
- Держава
реально не має ресурсів на виплату в повному обсязі всіх видів пільг,
компенсацій, виплат?
-
Реформу потрібно проводити зараз і негайно. Чим більше влада буде
відтерміновувати реформу системи пільг, тим більше проблем буде накопичуватись,
тим більший обсяг видатків буде йти на виконання судових рішень по соціальним
виплатам. Дійсно, для фінансування всіх видів соціальної підтримки громадян в
розмірах, зафіксованих чинним законодавством необхідно виділяти біля 180-200
мільярдів гривень щорічно. А це дві третини доходів держбюджету. Жодна
економіка в світі не витримає такого навантаження.
- Звідки такі
цифри? Віктор Янукович звинуватив попередню владу у запровадженні такої
громіздкої і неефективної системи пільг…
-
Давайте внесемо ясність. Така система пільг в Україні – спадок від радянської
системи. І в перші роки незалежності замість побудови нової системи соціального
захисту європейського типу Україна пішла шляхом «наслідування» неефективної
радянської системи. Саме в період від 1990 і по 2005 роки складалась
законодавча база сучасної системи пільг.
А
щодо закидів у бік «попередньої влади» скажу наступне: останній закон, який
одночасно на 6,5 млн. осіб збільшив кількість пільговиків в Україні було
ухвалено Верховною Радою і підписано президентом України Л.Кучмою наприкінці
2004 року. Мова йде про сумнозвісний закон «Про соціальний захист дітей війни».
Хто входив тоді до більшості і дружно голосував за цей закон, нагадувати нікому
не потрібно.
А
ось протягом 2005-2010 років не було ухвалено жодного закону, що призводив би
до суттєвого збільшення числа пільг чи розширення кількості пільговиків. Тому
якщо президент України хоче дізнатися істину, то має задати відповідні питання,
в першу чергу, народним депутатам від власної фракції, а також і деяким членам
нинішнього уряду, які до 2005 року «в дружном порыве» руйнували систему
соціального захисту населення.
- Є припущення,
що більше половини українців є пільговиками або вони отримують відповідні компенсації
від держави. Це так?
-
Коли дехто говорить про захмарну кількість пільговиків в Україні, то мають на
увазі наступне: якщо механічно скласти всіх пільговиків по всіх законах,
справді вийде цифра на рівні 26-28 мільйонів. Але це не кількість пільговиків,
а кількість статусів, що мають пільговики. Приміром, один пільговик може мати
два статуси - і «чорнобильця», і «дитини війни», тому коректною є цифра
кількості пільговиків в Україні на рівні 14 мільйонів громадян. 
- Тобто, влада
має "наважитися на непопулярну реформу"?
-
Я переконаний, що і пенсійну реформу, і реформу системи пільг можна і потрібно
зробити «популярними». Єдина умова для цього – влада повинна розпочати реформи
з себе. Якщо ми говоримо про реформу системи пільг, то найвищі посадові особи
держави - президент, члени уряду, народні депутати України, інші чиновники -
мають добровільно відмовитися від всіх пільг, які вони мають. Сьогодні ці люди
отримують достойну заробітну плату і претендувати ще й на пільги просто не
мають морального права.
Очевидно,
що значної економії коштів від такого кроку не буде, але в державі мають бути
встановлені принципи соціальної справедливості, які покращать мікроклімат в
суспільстві для проведення реформ.
Натомість,
уряд зробив все з точністю до навпаки і вирішив почати здійснення «пільгової»
реформи з обмеження прав «чорнобильців, «афганців» інших соціально незахищених
верств населення.
Ми
повинні змінити саму ідеологію надання пільг в Україні. Ось подивіться: у нас
існує понад 350 категорій пільговиків, з них дві третини складають пільги за
професійною ознакою. Парадокс, але замість того, щоб платити людям нормальну
зарплату, держава надає їм різноманітні пільги, які і перетворили нашу країну в
країну «пільговиків». Подобається комусь це чи ні, але Україна врешті-решт
мусить відмовитись від пільг за професійною ознакою. Працівники органів
прокуратури, внутрішніх справ, судді, всі працівники бюджетної сфери повинні
отримувати достойні заробітні плати, а не «подачки» від держави у вигляді пільг
та компенсацій.
- Які можливі
ризики при такому зміні підходу до пільг?
-
Ризик є лише один: «професійні» пільги уряд може і відібрати, але й зарплати не
підвищити. Тому відмова від пільг за професійною ознакою повинна проходити
одночасно із суттєвим підвищенням заробітних плат, в першу чергу, для
працівників бюджетної сфери.
І
ще один крок по реформуванню системи пільг – встановлення залежності права на
отримання пільги від рівня доходів пільговика, іншими словами - посилення
адресності надання пільг. Пільги мають отримувати ті, хто їх дійсно потребує, а
не люди із високими статками чи доходами.
- Чи є такі
категорії пільговиків, які не повинні бути позбавлені пільг?
-
Очевидно, що так. Мова йде про людей, що мають визначні заслуги перед Україною,
а також ті, хто ризикували здоров’ям і життям заради майбутнього нашої держави.
Це, в першу чергу, Герої України, ветерани та інваліди війни, учасники бойових
дій, «чорнобильці». До речі, не дуже коректно називати виплати таким людям
«пільгами», це, швидше, компенсація від держави за втрачене здоров’я чи
часткову втрату працездатності.
- Чи може
монетизація пільг стати основою нової системи пільг в Україні?
-
На перший погляд, ідея монетизації пільг виглядає привабливо, проте при
нинішньому обсязі пільг і пільгових категорій громадян монетизацію пільг
провести неможливо.
Наведу
конкретний приклад. Сьогодні для відшкодування пільгового проїзду в транспорті
у державному бюджеті передбачена сума у розмірі 1,2 млрд гривень. Якщо поділити
цю суму на 12 місяців та на кількість пільговиків, що мають право на
безкоштовний проїзд, ми отримаємо біля 9 гривень в місяць, які можемо роздати
кожному пільговику на проїзд у транспорті. Зрозуміло, що такий крок призведе до
соціального вибуху в країні. Тому спочатку має бути наведений порядок у
кількості пільг та пільговиків, а вже потім можна говорити про їх поступову
монетизацію. І пілотні проекти, які проводились в деяких областях України,
повністю підтверджують мої висновки. 
- Саме через це
і «забуксувала» ця ідея в Росії?
- Безумовно.
Було намагання роздати пільги в грошовій формі, але в межах коштів, які були
закладені в бюджет, а не в межах норм, встановлених законами. Тому розмір
реальних виплат виявився мізерним, і врешті-решт від такої ідеї довелося
відмовитись.
- Ви назвали
загальну цифру вартості всіх пільг в Україні, а скільки реально виділяється на
цю мету і з яких джерел?
-
Джерелами фінансування пільг в Україні є виключно державний та місцеві бюджети.
В останні роки доля видатків соціальної спрямованості складає до 75-80% із усіх
видатків держбюджету. З них щорічно на систему пільг, компенсацій,
різноманітних виплат та допомог із державного бюджету виділяється щонайменше
35-40 млрд. гривень. Інша частина (70% загального обсягу пільг) підпадає під
обмеження через ухвалення відповідних урядових рішень. Саме такі обмеження і
стали причиною масового звернення українських громадян до судів різних рівнів.
Лише за попередній рік до суду звернулося біля 1,2 млн. громадян з вимогою
встановити їм розмір соціальних виплат на рівні, встановленим законами України,
а не рішеннями уряду.
- Нещодавно
віце-прем’єр-міністр Сергій Тигіпко дуже гостро відреагував на факти звернень
пільговиків до судів і заявив, що в держави немає коштів для виконання рішень
судів щодо соціальних виплат. Відсутність коштів в бюджеті є достатнім
аргументом для невиконання рішень судів?
-
Мене неприємно вразили такі слова слова віце-прем’єр-міністра. Щоденно різні
державні інституції нагадують нам про верховенство права в Україні, наводять
конкретні приклади виконання судових рішень на користь держави: від стягнення
несплачених податків підприємцями до конфіскації майна та виселення із квартир
боржників із сплати комунальних послуг. Проте, коли мова йде про виконання
самою державою судових рішень, тут чиновники починають розповідати про
неможливість їх виконання, наводячи при цьому ну просто сміхотворні аргументи.
Мені
здається, що всі свої аргументи влада має висловлювати на судових засіданнях,
адже держава має всі повноваження відстояти свої права, в тому числі і в
апеляційних інстанціях. Але коли вирок набрав законної сили, він має
виконуватись беззаперечно. І не в праві Тигіпко ставити під сумнів рішення
суду, яке вступило в законну силу. В цивілізованих країнах навіть натяк на
невиконання рішень судів означав би негайну відставку чиновника будь якого
рівня.
- Віктор
Янукович і Микола Азаров оприлюднили цифри чорнобильських пенсій, які люди
відсуджують в судах – від 25 до 35 тисяч гривень. Погодьтеся, при мізерних
пенсіях в Україні такі розміри соціальних виплат справді вражають.
-
Я не знаю, хто і з якою метою дезінформує керівництво держави, може, таким
чином чиновники прикривають свою безпомічність в питаннях налагодження діалогу
із суспільством, зокрема, громадськими організаціями. Максимальний розмір
пенсійної виплати, що може відсудити собі «чорнобилець», не перевищує 7-8 тисяч
гривень. Безумовно, що люди відсуджують і відшкодування за попередні роки,
проте ці виплати є одноразовими і не є щомісячною пенсійною виплатою.
Погоджуюсь, що при середньому розмірі пенсій в 1200 гривень пенсійна виплата 8
тисяч є значною. Проте виникає питання: рівні пенсій колишніх депутатів,
міністрів, суддів, прокурорів інших чиновників складають і 15, і 20, і 30 тисяч
гривень, і це наших урядовців не дуже хвилює, а от пенсія в розмірі 8 тисяч
гривень для людей, які реально ризикували своїм життям та втратили здоров’я,
викликає бурю емоцій?
- Але Тигіпко
стверджує і інше: масові рішення судів щодо пільг, пенсій, допомог – це ознака
корупційності судової гілки влади.
-
Коли мова йде про справи опозиційних політиків, то спікери провладних партій
розповідають нам про чесність, неупередженість і незаангажованість судової гілки
влади. Але коли рішення ухвалюються не на користь державних органів, то суди
відразу «перетворюються» на осередки корупції. Мені здається урядовцям потрібно
визначитись щодо оцінки рішень судів і не допускати подвійних стандартів в
цьому питанні.
Якщо
влада хоче, щоб всі українські громадяни поважали закон та виконували рішення
судів, то має подати сама приклад неухильного виконання чинного в Україні
законодавства, в тому числі і щодо пільг.
- Що заважало
попереднім урядам, в тому числі й тим, в яких ви працювали, здійснити необхідне
реформування соціального законодавства? Чому зволікали із проведенням реформ?
-
Потрібно чітко усвідомлювати, що реформи це, в першу чергу, зміна
законодавства, яке без Верховної Ради України здійснити неможливо. З 2005 року
жоден уряд не мав 226 голосів у парламенті на підтримку будь-яких системних
рішень. Характерний приклад: ми декілька разів намагались встановити обмеження
максимального розміру пенсій, але навіть за таку просту і популярну в
суспільстві ідею не було знайдено необхідної кількості голосів народних
депутатів. То про які реформи в таких умовах можна говорити?
І
тому, чесно кажучи, просто вражає повна безпорадність нинішнього уряду. Адже
сьогоднішня влада (без врахування голосів комуністів) має біля 250 голосів у
парламенті, але і до цього часу не спромоглась на проведення жодної повноцінної
і системної реформи в соціальній сфері.
  : http://www.epravda.com.ua/publications/2011/11/10/305043/
| 
