Вчинок ціною не в одне життя
Як ми знаємо, у світі існує багато професій, і всі вони необхідні й важливі. Але не завжди легко вирішити, який шлях тобі більше довподоби, який зробить твоє життя корисним і щасливим, який ти пройдеш з високо піднятою головою.
Існують тисячі видів трудової діяльності. І всі вони потрібні і корисні. Серед них і така вічна і невмируща, як професія лікаря - цілителя, рятівника. Адже люди хворіли чи діставали ушкодження завжди. Хто зна може колись і зникнуть назавжди хвороби, подолані, наприклад, вже майже повністю: чума, холера та чорна віспа. Але поки що люди з надією і вірою йдуть до лікарів, а медики роблять усе можливе, щоб вилікувати, зменшити їхні страждання. Хіба це не шляхетно – допомагати!
Що зичать людині друзі? Щастя і здоров’я! До речі, і щастя без здоров’я - сумнівна річ. Тож є за що співати гімн професії, що допомагає нам зберігати цей скарб.
Хочеться розповісти про людину, яка присвятила все своє життя рятуванню життів інших – це Гоцуленко Ольга Федорівна. Ця жінка народилася у великій селянській родині, де виховувалося восьмеро дітей, вона була наймолодшою донькою. Її дитинство припало на важкі воєнні роки. Ольга завжди хотіла бути лікарем, допомагати людям, бачити всіх здоровими і щасливими, тож після закінчення семирічки вступила до Котовського медучилища і незабаром отримала професію фельдшера – акушера. Зразу ж потому прийшла працювати у Качурівку. Про цю жінку можна писати книги, складати легенди. І вдень і вночі ця невтомна трудівниця надавала допомогу старому і малому. Бувало, цілий день вона на прийомі в амбулаторії, а вночі – супроводжує вагітну жінку до пологового будинку. Ніхто не знає, а тільки здогадується скільки кілометрів накрутив її велосипед за сорок років, і коли відпочивала ця людина, адже їй доводилося обслуговувати не тільки жителів села Качурівки, а й Поплавки та Оброчного.
З великою відповідальністю Ольга Федорівна відносилася до обстеження новонароджених. Майже щодня відвідувала їх, даючи поради молодим мамам. І тому на її дільниці ніколи не траплялося дитячої смертності.
Це людина – подвижник. Вона більше сорока років вела постійну війну за здоров’я людей. Рятувати людей – це завжди прекрасно. І не лише в прямому, медичному аспекті.
Зараз ця добра та чуйна жінка – на заслуженому відпочинку, та не заростає стежка до її двору. Односельці, як і раніше, звертаються до неї по допомогу. Вона – дбайлива мати, яка виховала двох синів, зараз її радують онуки. Молодший син продовжив справу матері і працює в районній лікарні міста Котовська фельдшером.
Вдячні односельці пам’ятають її добрі та чуйні руки і бажають доброго здоров’я та довгих років життя.
Лікарня наша занепала
І лікар наш занемогла.
Старенька жінка ця придбала
Шану і пам'ять на віка.
Робота лікаря – більше, ніж робота. Це – високе покликання, це – особливе життя, це – вчинок, який залишає слід в історії.
Ольга Федорівна незвичайна людина, вона готова цілодобово чергувати біля ліжка хворого, забуваючи про втому, здатна любити сторонню людину до самозреченості. Ця жінка вічно житиме у серцях людей, яким вона допомагала. Теплими словами розповідає про неї Бондар Марія Степанівна: «Ольгу Федорівну Гоцуленко я знаю більше 60-ти років. Це скромна, сільська жінка, невибаглива і проста. Совість, чесність і милосердя – ось девіз її життя.
Пригадую, як вона після закінчення медучилища стала працювати у Качурівському ФАПі. Завжди приходила на допомогу, незважаючи на час і за будь-якої погоди.
Далекого 1970 року я важко захворіла. Ольга Федорівна зразу ж встановила діагноз. Викликала «швидку» і супроводжувала мене до райлікарні, постійно заспокоювала, стежила, щоб мені не стало гірше. Там мене прооперували. Лікарі говорили, що ще кілька годин і все: рідні «пекли б булочки». Та, дякувати Богу і Ользі Федорівні, все обійшлось. Після повернення з лікарні вона постійно приходила до мене, робила перев’язки.
Ця жінка допомагала мені і під час пологів. Саме її вправні руки допомогли народитися двом моїм донькам і сину. Хочу подякувати їй за те, що вона постійно піклувалася про моїх дітей, коли вони хворіли в дитинстві.
Тепер мені вже 84 роки і коли б я не звернулася до цієї святої жінки, вона ніколи не відмовить, хоча й сама вже людина похилого віку. Ольга Федорівна має золоті руки, коли вона торкається болючого місця, здається, зразу ж легшає.
За мудрі поради, вчасну допомогу, добре слово я щиро дякую, і нехай її душа буде й надалі такою відкритою і широкою, як безкрає пшеничне поле. Нехай наші людська доброта і розуміння не обійдуть її дім. Спасибі Вам, Ольго Федорівно, за те, що так багато сил віддали кожному з нас»
Це слова однієї врятованої людини, а їх було сотні.
Тож вшануємо професію лікаря, синонімами якої можна назвати людяність і доброту! Вшануємо жінку, що живе поруч і здійснила вчинок ціною не в одне життя!
Учень 9 класу Качурівської ЗОШ
1 -3 ступенів Павлів Любомир
|
