МОЛОДЬ КОТОВСЬКА СЬОГОДНІ І ПІД ЧАС
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ: ЗМІНА ПРІОРІТЕТІВ
Розвиток України напередодні Великої Вітчизняної війни, в ті далекі 1930-ті роки, не був позитивним для народу, який її населяв. Період, про який йдеться, багато в чому був переломним, а то й трагічним для українців. На початку цього періоду боротьба за незалежність України завершилася поразкою. Сюди, на цей раз надовго, повернулася радянсько-більшовицька влада. Не минули ці події і наше місто Котовськ, яке в історії України в ті далекі роки займав далеко не останнє місце.
Становище в Україні після завершення громадянської війни 1918-1920-х років було надзвичайно важким. Господарство опинилося в стані глибокої кризи. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. Українські землі знову поділили радянська Росія, Польща, Румунія, Чехословаччина. Найбільша частина України з населенням майже 40 мільйонів стала об'єктом небаченого за своїми масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи.
Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». «Воєнно-комуністичні» методи та розруха швидко руйнували матеріально-технічну базу індустрії, майже знищили торгівлю, вбивали найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення. Свідченням останнього стали виступи робітників, повстання селян. Радянська влада жорстоко розправлялася з незадоволеними більшовицькою політикою. А в 1930-х роках почався період соціалістичної індустріалізації, колективізації сільського господарства, сталінських п'ятирічок, масових репресій та жахливих голодоморів.
Котовськ отримав свою сучасну назву в 1935 році, а в 1938 став містом. В серпні 1940-го року наше місто входить до складу Одеської області. Після початку Великої Вітчизняної війни (далі ВВВ) в червні 1941 року, 5 серпня Котовськ був окупований військами німецько-фашистських загарбників та їх союзниками. Лише 31-го березня 1944 року місто було звільнене. Велика кількість наших земляків прийняла участь в тій кривавій війні як на фронті, так і в тилу. На сьогодняшній день в Котовську залишилось лише 133 ветерани, які приймали участь в ВВВ, і с кожним роком їх все менше. Як же ці люди жили до війни і що війна в їх житті змінила? Ми поцікавилися в декотрих з них.
Як стверджує учасник бойових дій, член ради ветеранів в місті Котовськ – Анатолій Павловський, що до війни в Котовську краще жилося ніж після неї, так як існували піонерські лагері, воєнні казарми, спортивні змагання, демонстрували кінофільми, тому вільний час можно було провести дуже цікаво в нашому місті. При кожному подвір’ї існували команди (футбольні, волейбольні тощо), кудит з радістю вступав майже кожен хлопець. Сам ветерна закінчив 7 класів ще до війни, захоплювався музикою, очолював колгоспний оркестр. В зимовий час молодь каталась на ковзанах, санчатах, лижах. Але після війни все різко змінилося: треба було піднімати країну з руїн, люди, які "бачили” війну, стали більш милосердними: ділились навіть останнім шматком хліба. Був також дуже на висому рівні і духовний розвиток людей: хоча вже і був Радянський союз, де релігія була заборонена, пам'ятає ветеран, що у його сім'ї всі були праволавними та хрещеними і навіть він, коли йому вже було три роки роки, вмів правильно креститися. Сьогодні Анатолій Павловський бачить, що молодь захоплюється музикою та спортом, зокрема і його внук продовжує його справу: займається музикою. Все ветеран знає про своїх "молодих” сусідів: школярка Наталка зайняла 1 місце в області з легкої атлетики; сусід Сашко займається футболом. Але все одно на сьогодняшній день зайняття спортом, захоплення культурою та навчанням не сягає таких масштабів, як було в ті часи. Та й духовний розвиток молоді не такий вже як тоді. Наголосив Анатолій Павловський і на тому, що молоді потрібно слухати вчителів і батьків та бути більш спостережними, рівнятися на старше покоління. Відмітив ветеран також, що на створення сім'ї наважився вже в зрілому віці, після війни, коли мав постійну і непогану роботу керівника оркестру. Лишився вірним Анатолій Павловський своїй дружині до кінця життя.
Ще одна учасниця бойових дій, Антоніна Стояновська, яка закінчила Чернівецький медичний інститут, вважає, що до війни молодь жила набагато краще, так як не було дискотек і самим головним був батьківський авторитет. А вже після війни молоді дали право на самоуправління. Як відмітила Антоніна Стояновська, сама на дискотеки не ходила ніколи, тому що вважала навчання ціннішим за танці. Війна трохи змінила пріорітети: до жінок ставилися так само, як і до чоловіків — винятків не було! Всі були рівні. Але дівчат ніколи не ображали. Існування проблеми безвідповідальності сьогодняшньої молоді ветеран бачить в відсутності умов для культурного проведення вільного часу та вискому рівні безробіття в країні, адже до війни та й після існували "суботники”, не було вихідних днів. Нині одяг молоді дуже відкритий, чого в воєнні роки не було. Причині були різні: по-перше, не було багато коштів; по-друге, були інші моральні цінності — молодь не могла собі дозволити виставляти "напоказ” своє тіло. Крім того, в першій половині ХХ століття в українців зберігався звичай у дівчат берегти свою дівочість для чоловіка, що зобумовлювало молодь до більш стриманої поведінки
Ще один ветеран Котовська, Віра Полянецька, під час війни надавала медичну допомогу солдатам у Монголії. Війна перервала навчання, тому закінчила лише 7 класів. Після війни пішла працювати в колгосп. І саме коли вже опанувала професію і самостійно заробляла на життя, одружилися. На сьогодняшній день Віра Половецька має доньку, 2 онуків та 2 правнуків, які дуже шанобливо до неї ставляться, поважають і часто відвідують. Ветеран каже, що сім'я як в довоєнні часи, так і після неї, мала дуже велику цінність — до батьків ставились не просто з повагою і шаною, їх вважали самим головним авторитетом на все життя. На жаль, на сьогодняшній день частина молоді змінює свої пріорітети, і авторитетом більше вважають не батьків, а більш дорослих товаришів, які мають свій "життєвий” досвід, або навіть створюють собі кумирів з сучасних зірок музики, кіно тощо, чого не було раніше.
За останні десятиріччя як в нашій країні, так і за кордоном, проблема цінностей і ціннісних орієнтацій набула особливої актуальності. Ці поняття є об’єктом дослідження багатьох наук, зокрема філософії, психології, соціології, що говорить про їхню складність та багатоплановість. Але переважна більшість молоді нині не задумується про будування міцної родини, здобуття освіти, збереження духовних цінностей. Хоча є надія, що все таки молоде покоління буде брати приклад від своїх батьків, бабусь та дідусів, які передавали ці цінності з покоління в покоління.
Світлана Федорова
|
