«Комусь же треба було виконувати цю роботу!»
Вже двадцять шоста весна приходить до українців з відчуттям гіркоти, ім’я якої – Чорнобильська трагедія. Знадобилось багато людських зусиль, щоб приборкати атомну стихію. Першими зробили крок у ядерне пекло люди в погонах, вірні обов’язку і присязі.
Мужньо і самовіддано працювали вони в зоні аварії, ліквідовуючи її наслідки. Одним з учасників боротьби з наслідками цієї страшної катастрофи був і ветеран органів внутрішніх справ Осадчий Андрій Володимирович, який на той час працював у відділенні ДАІ Котовського МВВС.
Вже в перших числах травня 1986 він разом із співробітниками ДАІ м.Одеса та батальйону ДПС смт Любашівки вирушив у небезпечне відрядження. Міліціонери були розміщені у польовому таборі поблизу м.Чорнобиль. У Чорнобильські зоні старшина Осадчий виконував звичну для себе роботу - займався регулюванням транспортного потоку, який йшов з зараженої території, перевіряв транспорт, супроводжував колони. Працювати доводилось по 12-14 годин на добу. Незабутнє враження на нього призвела велика кількість бетономішалок з реєстраційними номерами всіх радянських республік. Вже згодом він зрозумів, що за допомогою цих автівок виготовлялася суміш для укриття на 4 енергоблок АЕС.
Потік транспорту був величезний, - згадує Андрій Володимирович. - Плюс до цього могильники кинутої техніки та мародери, що нишпорять по окрузі. Але я добре розумів на що йду. Таких як я було багато. Комусь же потрібно було виконувати цю роботу.
Вдома залишилась жінка з двома маленькими діточками 6 і 4 років. Добрим словом згадує подружжя Осадчих колишнього замполіта Саушкіна Юрія Івановича, який морально і матеріально допоміг сім’ї у скрутну годину. Як згадує Лариса Петрівна, чекала додому чоловіка через десять діб, але він не приїхав у назначений час. Не могла знайти собі місця: не знала, що думати, де спитати. Каже перше, що чоловік зробив, повернувшись додому: зняв с себе одяг, склав його на купу посеред подвір’я й підпалив. Наче відрізав те, що пов’язало його з Чорнобилем. Відтоді намагався ніколи не згадувати про небезпечне відрядження.
Після повернення Андрій Володимирович продовжив службу на дорогах Котовщини, а в 1999 році звільнився на пенсію. Зараз пенсіонер Осадчий дуже радіє коли до нього в гості приїжджають колеги. За келихом домашнього вина вони згадують минуле, як чергували, як виїжджали на дорожньо-транспортні пригоди. Зі слів колишнього начальника ДАІ Гладкого Анатолія Івановича іноді винуватці ДТП тікали з місця пригоди і якщо справа здавалася безнадійною, то доручав пошуки винуватця ДТП Осадчому Андрію. Майже завжди результат був позитивний. Одного разу він знайшов винного навіть через півроку після ДТП.
Що розповідає про себе Андрій Володимирович? Про роки служби в міліції, про дружину Ларису, яка теж пенсіонерка, про синів Андрія, та Олександра, який зараз готується до весілля. Простий сімейний клопіт, побутові дрібниці, робочі будні.
Щорічно 26 квітня ми віддаємо шану тому, хто доклав зусиль для ліквідації наслідків страшної трагедії. Те зло, яке вийшло назовні в 1986 році показало, що люди сильніше будь якої техногенної ситуації, можуть протистояти їй і зробити майже неможливе. Звісно, що працелюбність та оптимізм наших людей можуть долати будь-які труднощі, та нехай же ці труднощі лишаються лише у спогадах.
Міцного здоров’я та благополуччя Вам, Андрію Володимировичу!
 Олена Хаустова
Котовський МВ ГУМВС
України в Одеській області
|
