22 вересня 2011 року, в день 60-ої річниці з початку підпільно-партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни в країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента № 1020/2001 від 30 жовтня 2001 року. День партизанської слави відзначається як данина всенародної шани до тих, хто в суворий військовий час боровся з фашистами у глибокому тилу ворога, не жаліючи ні сил, ні самого життя.
6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, наносили відчутні втрати гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з'єднань Радянської Армії на захід.
За мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизан і підпільників нагороджені орденами і медалями, 223 з них отримали звання Героя Радянського Союзу.
22 вересня 2001 року у м. Котовськ пройшли заходи з вшанування героїв-підпільників, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни на території нашого міста.
Заходи розпочалися з покладання квітів до меморіалу загиблим воїнам-визволителям у Великі Вітчизняній війні. Ходу представників місцевих органів влади очолив міський голова Анатолій Іванов. 
Після покладання квітів на центральній площі міста колона направилася у парк ім. Г.І. Котовського до пам’ятної плити загиблим героям-підпільникам, які були розстріляні окупантами у 1944 році.
До нечисленної колони представників влади у парку приєдналися лише представники міської козацької організації Міжнародної Асоціації «Козацтво» і кілька пересічних громадян. Нажаль представники інших громадських організацій і деяких політичних партій не прийшли у цей день вшанувати пам'ять загиблих підпільників, наших земляків.  
Сумне враження залишилося після так званих заходів. Після покладання квітів міським головою відбулася німа сцена секунд на 20. Без промов, без виступів. Після чого всі швиденько розійшлись. Лише декілька людей з нагоди, або без неї, випили по 50 грам міцної.  
Пересічні перехожі інколи запитували у присутніх, що тут відбувається. Після отримання відповіді були дуже вражені, неначе чують це вперше.
А чому так відбувається? Тому що настав той час, коли ми починаємо втрачати зв'язок з нашим минулим. А хіба не можна було замість музичних поздоровлень і незрозумілих новин по місцевому каналу заздалегідь надати хоча б якусь корисну інформацію, запросити представників міської громади, хто має вільний час, прийняти участь у заходах? Запросити ветеранів Великої Вітчизняної війни, школярів, студентів.
Чому все відбувається з неохотою, для помітки «виконано»?
Наступного дня в новинах місцевої телекомпанії КЕТ був показаний сюжет про круглий стіл з нагоди Дня партизанської слави, який відбувся у міському будинку культури. В коментарі було сказано, що в круглому столі прийняли участь ветерани Великої Вітчизняної війни. Але у показаних кадрах ми так і не побачили жодного ветерана, крім вчителів ДПЮ загальноосвітніх шкіл з учнями.
А ветеранів, живих свідків героїчної боротьби залишається все менше. Тож нашим дітям й онукам треба бачити, з кого брати приклад і кого шанувати. Ще трохи і буде пізно. Зв’язок втрачається?
Володимир Великий
|
