ДЕНЬ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ: СЛАВА КОТОВЩИНИ
 За загальним визнанням, Велика Вітчизняна війна по праву називається всенародною. Безумовним підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом. Впродовж перших днів війни 1941 року німецько-фашистським військам вдалося захопити значні території Радянського Союзу. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці. Водночас з перших днів окупації гостро постало питання протидії намірам фашистського керівництва. Найбільш повно питанням дезорганізації тилу ворожих військ мав відповідати широкомасштабний партизанський рух. Щорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року №1020 в Україні відзначається День партизанської слави, наскільки славні були партизани тут, на півночі Одещини, ми спробуємо розказати нашим читачам.
Для котовчан спокійне життя було зупинено окупацією міста. Німецько–фашистські війська 6 серпня 1941 року увійшли в місто. Під час відступу, в ніч з 5 на 6 серпня було підпалено ряд підприємств, а також ВРП, нафтобаза, вугільний склад та інше. В перший рік окупації було здійснено багато масових розстрілів, а також 1240 чоловік мирного населення в с. Борщі. В місті румунами був створений концтабір на місті військового містечка. Масовому винищенню потрапили 1000 жителів, яких розстріляли на стадіоні в 1941 році. Фашисти карали тих, хто ховав партизан, поранених бійців, слухав радіопередачі, розповідав про зведення радянського інформбюро. Котовчани не могли змиритись з ворогом та вставали до бою, почали об‘єднуватись в групи та діяли і в одиночку. Вже восени 1941 року було створено Рух Опору.
 Представники котовського підпілля розповсюджували зведення Совінфорбюро, організовували втечі військовополонених із фашистського концтабору, збирали зброю та боєприпаси. Члени групи Антоніни Паращук ховали втікачів військовополонених та переправляли їх в Савранські ліси. Група Івана Очеретяного виводила із строю вагони, затримували потяги фашистів, які їхали на фронт.
В листопаді 1942 року в Котовську підпільні організації встановили зв’язок з сусіднім Балтським підпіллям. Партизани, які діяли в районі Котовська та Балти тільки з 20 по 27 серпня 1941 року знищили близько 400 німецьких та румунських солдатів та офіцерів, підпалили та зірвали 4 бази із палючим, 15 складів із боєприпасами.
31 березня 1944 року прийшло довгоочікуване звільнення міста Котовськ та району. І вже 13 квітня тіла мертвих партизанів були викопані з ями та перезахоронені в парку ім. Котовського. В братській могилі на мармуровій плиті записані прізвища: Сокол, брати Пащенко, Лисун, Сорочинский, Албошин, Сауляк, Шатиков, Трут, Войнов, Собко, Муляр, Романов, Кольчук, Крушельницький, Гриневич, Федчук, Джмиль, Громазюк та інші. Всього 23 підпільщика із яких 21 чоловіків і 2 жінки.
 Багато наших котовчан-підпільників загинуло неподалік від нас, у Дубосарскому районі Молдови (нині Придністров’я), про що свідчать документи видані сільською радою с. Лунга. В них йде мова про те, що під час розкопів були знайдені тіла партизанів жителів міста Котовськ Одеської області. А саме: Очеретян Федор, Котович Іван, Сирячко Данило, Горобець Іван, Затворницька Наталя, Дембицький Григорій, Сліпченко Василь. Всі вони поховані в братській могилі на кладовищі в селі Лунга Дубосарського району.
В нашому місті про ті страшні дні, на жаль, пам’ятає лише один колишній партизан кавалерійського зводу ім. Чапаєва Микола Петрович Янковий. Народився він в 1926 році у селі Шарапанівка, Крижопольського району Віницької області, але вже багато років проживає в Котовську. Після закінчення 7 класів, поїхав навчатись до Одеси. Саме там його і застала війна. В Одесі він проживав у тітки, та коли вже не вистачало їжі, він повернувся в грудні 1941 року додому. Рідне село було захоплене німецькими та румунськими військами, які там розмістили табір для євреїв. Микола Петрович працював їздовим, возив для полонених табору пошту та молоко. Партизаном став досить юним та спонтанно, в середині 1943 року дізнався, що в сусідньому селі Заболотне, є партизани і без попередження батьків подався до них. Потрапив до 7 зводу ім. Чапаєва, яким командовав Петро Кугай. За словами, Миколи Янкового, партизаном було бути важче, адже вони не знали зазделегідь маршруту, спали посеред лісу, інколи навіть на снігу. Були і такий випадок, що засинув на своєму коні від втоми та відстав від свого зводу. Але все обійшлося — за два дні знайшов своїх та повернувся.
Після звільнення краю в 1944 році, Микола Янковий потрапив до лав Червоної Армії. Але, він говорить, що йому набагато було легше служити в регулярній армії саме тому, що він вже мав навики користування зброєю, мав військову підготовку та переносив вже голод та холод. В травні 1945 року, коли Німеччина оголосила капітуляцію, наш герой не повернувся додому, а взяв участь в боях спочатку в Польщі, а потім на Далекому Сході (Сахалін). Для підтримки бойового духу, партизани постійно співали багато патріотичних пісень, які надихали не здаватися не тільки їх, а й простих людей. Ось рядки однієї з них:
Под навалой врага отступая, закалялись в тяжелых боях.
Под Москвой нашу мощь они узнали и увидели собственный крах.
Припев: Несокрушимая и легендарная, в боях познавшая радость побед. Тебе, любимая, родная армия шлёт наша Родина песню привет!
Мы столицу в боях отстояли. Отстояли родной Сталинград.
За страданья, кровь, за Победу! Наши пушки фашистов громят!
Припев: Из земли нашей фашистов мы гнали. В фатерлянде за всё воздаём.
По проспектам Берлина шагаем, славу Армии Красной поём….
До рідної домівки повернувся лише в кінці 50-х років, почав працювати та навчантия в університеті.
В 1972 році Микола Петрович приїхав в Котовськ, був начальником відділа капбудування в міжколгоспній організації. Де працював до самої пенсії. Але свою трудову діяльність не завершив виходом на пенсію, він продовжив працювати в проектній організації до 2006 року.
 В місті Котовськ 22 вересня 2011 року відзначення дня Партизанської Слави обмежились лише покладанням квітів визволителям в парку ім. Котовського та проведення круглого столу в міському будинку культури. Прикро, що на круглий стіл не було запрошено жодного ветерана, адже учасниками були лише учні шкіл міста та його організатори. Але все одно подвиги і слава наших земляків-партизан величезна і не зникне віками, якщо ми, пересічні громадяни, будемо самі про це пам’ятати та розказувати підростаючому поколінню.
Зуєв Віктор, Світлана Федорова
КОТОВСЬКА РЕКЛАМА
kotovskinfo.com
|
