19.01.2012 | 21:15

Чому у Котовську немає жодного пам’ятника видатним діячам української державності?

Чому у Котовську немає жодного пам’ятника видатним діячам української державності?

   Ми живемо у складний час змін, коли погляди деяких членів нашого суспільства – рядових громадян і окремих політиків – на процеси українського державотворення інколи теж змінюються. Вже за вікном 2012–ий. Минулого року наша країна відзначила 20-ти річний ювілей Незалежності, за яку упродовж багатьох віків боролися і віддавали своє життя кращі сини українського народу.

   Вся наша історія від часів Київської Русі до сьогодення наповнена яскравими сторінками жертовної боротьби з поневолювачами рідної землі, боротьби за збереження рідної мови, культури, духовності, Святої Православної віри.

   20 років Незалежності за мірками історії – невеликий термін. Але за мірками людського життя – немалий. За ці роки вже встигло вирости ціле покоління українців, яке дивиться на всі процеси, що відбуваються у суспільстві, державі своїм, іншим поглядом. І від того, як це нове покоління буде виховувати своїх дітей, новітнє покоління українців, багато в чому залежить майбутнє нашої держави.

   Відкидаючи усіляку політичну спрямованість стосовно системи виховання і навчання підростаючого покоління, хочеться відзначити, що жодна влада в Україні за роки незалежності так і не навчила нове покоління історичній правді, яку беззаперечно визнає переважна більшість українців і прогресивного людства. 

   За цей період чотири рази переписувалися підручники історії України. При чому кожна нова політична сила, яка приходила до влади, робила це максимально «боляче» не тільки для своїх політичних опонентів, але й для простих громадян. У результаті нове покоління плутається у історичних питаннях, почавши вивчення історії за однією програмою і закінчивши за іншою. Дуже приблизно знаючи про виникнення Київської Русі, слов’янської писемності, введення християнства, створення Козацької держави і визвольну війну, другу світову війну і зовсім нічого не знаючи про татаро-монгольську навалу, Куликовську битву, Кримську війну, штурм Ізмаїла, Велику Вітчизняну, Україну у складі СРСР та ін.

   Політики різних кольорів протягом усіх років незалежності намагалися розділити український народ за принципом «разделяй и властвуй». І продовжують це робити сьогодні. Але останнім часом люди стали розуміти, що ми 20 років були маріонетками у руках вправних ляльководів. Що і підтвердили події минулого року, коли протести проти згортання владою соціальних програм об’єднали людей з різних регіонів.

   Мені здається, що до суто фінансово-економічних аспектів соціальних процесів треба додати й історичні. Адже ми з вами свідки того, як одна влада присвоювала звання Героя України Бандері і Шухевичу й кидала за грати своїх політичних опонентів, так і друга влада позбавляє цього звання вказаних особистостей і позбавляє волі представників попередньої влади. Одні встановлюють пам’ятники Сталіну, інші їх підривають. І так далі без кінця.

   А чи є у нас те, що повинно об’єднувати?

   Думаю, що є.

   Гадаю, немає сумнівів, що всі ми, незалежно від місця проживання, можемо пишатися видатними постатями українського державотворення, відомими всьому світові.

   Це і Тарас Шевченко, твори якого переведені на багато мов світу, і Богдан Хмельницький, дипломат, воєначальник, чиє військове мистецтво вивчають військові багатьох країн, і Михайло Грушевський – видатний політичний діяч, вчений, письменник, перший Президент УНР, і Київський князь Ярослав Мудрий – талановитий і далекоглядний політик, дипломат, великий просвітник, державотворець, визнаний Великим українцем за результатами всеукраїнської акції.

   Вважаю, що принаймні ці вказані видатні історичні фігури заслуговують на увіковічення їх імені у нашому місті. І в цьому питанні своє слово має сказати громада міста. Що ми бачимо сьогодні?

   У Котовську у різних районах міста ми можемо зустріти кілька пам’ятників Григорію Котовському про життя і діяльність якого можна знайти багато сумнівних фактів, як позитивних, так і негативних.

   До цієї категорії можна віднести і декілька пам’ятників Володимиру Леніну, які не відрізняються особливою естетичною цінністю, і, взагалі, увічнюють людину, яка не принесла ніякої користі Україні, а лише, м’яко кажучи, нещастя.

   У нас навіть пам’ятник залізничнику встановили, за що велика подяка меценатам і благодійникам.

   А взагалі, спостерігаючи увесь цей Котовський «іконостас» (вибачте за богохульство), здається, що історичний процес у Котовську зупинився на відмітці 60-х – 70-х років минулого століття. Виникає запитання – а чому ці сумнівні ідоли більшовистського минулого (Г. Котовський і В. Ленін) у нашому місті можна зустріти майже на кожному кроці, а для дійсно видатних українців на нашій українській землі місця не знайшлося?

   Відповідь напрошується наступна. 

   Тому, що у Котовську сьогодні важко знайти справжніх патріотів своєї держави, свідомих громадян. 

   Тому, що свідомість переважної більшості котовчан, і місцевої влади у тому числі, теж завмерла на межі 70-х років минулого століття.

   Тому, що молодь покидає своє місто, не бачачи у ньому свого майбутнього. 

   І ще багато причин, шановні читачі, ви самі можете перелічити.

   Тож надіюся, що тема цієї статті стане предметом широкого обговорення громади міста Котовська про необхідність встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку, або іншому видатному діячеві України, дасть поштовх громадській ініціативі до створення благодійного фонду зі збору коштів громади на виготовлення і встановлення цього пам’ятника. 

   Гадаю також, що тут є над чим замислитись небайдужим міським депутатам і бізнесменам.

   Свої думки з цього приводу цікаво було б прочитати у коментарях до цієї статті.

Автор: Володимир Великий.