Понедельник, 19.08.2019, 21:43

 
 
Вы вошли как Путник · Группа "Гости" · RSS
Меню сайта
Доска объявлений
Доска объявлений
Добавь КОТОВСК
Добавить нас в закладки
Курс НБУ
Курсы НБУ на сегодня
Погода в Котовске

вологість:

тиск:

вітер:

-
На сайте

OnLine
Онлайн всего: 7
Гостей: 4
Пользователей: 3

Юзеры онлайн:
Нас посетили:

Друзья сайта
Система Orphus
Счётчики

Яндекс.Метрика

Рейтинг@Mail.ru

Топ100- Персональные страницы

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Вони жили у Котовську
Главная » 2012 » Январь » 31 » «Шлях до ролі починається з широкої дороги...»

31.01.2012 | 20:17
«Шлях до ролі починається з широкої дороги...»

«Шлях до ролі починається з широкої дороги...»

 Актриса Лариса Руснак по–філософськи ставиться до часу та віку, а творчі паузи заповнює новими захопленнями   
«Про вік говоримо чи обмежимося дипломатичним терміном «ювілей»?» — питаю перед початком інтерв’ю актрису Ларису Руснак. «Говоримо, чого вже там... Ну, п’ятдесят і п’ятдесят», — відповідає вона. Хоча всі, хто знає Ларису чи бачив її по телевізору, навряд чи повірять у цю цифру — актриса виглядає прекрасно: струнка, моложава, доброзичлива, щира...«Коли починаю думати про вік або скільки я вже працюю в театрі, то цифри у мене не складаються, — зізнається Лариса Руснак. — Думаю: стоп, це ж було вчора! Для мене час — як ниточка, яка тягнеться–тягнеться, а потім хтось бере і зводить докупи два протилежні кінці. І здається, що події багаторічної давнини відбувалися щойно... Я не відчуваю відстані у часі: якісь нещодавні події здаються дуже далекими, а якісь далекі — навпаки, близькими». Наша розмова з Ларисою відбулася напередодні її відльоту до Шрі–Ланки — свій ювілей актриса відзначить на острові вічного літа.


«Співи — наче якась терапія»


— Ларисо, чи шкодували ви про те, що свого часу відмовили Ефросу і не поїхали до Москви?

— Так, коли ми возили нашу дипломну виставу до Москви, мене запрошував до себе на курс Анатолій Ефрос. Але у мене тут було шалене кохання, яка Москва? Про те своє рішення я ніколи не шкодувала. І ситуацію на тему свого можливого життя в Москві не моделювала. Бо ніхто не знає, як би воно там було... Ми тут можемо моделювати, як захочемо, а на небесах за нас уже все змодельовано і придумано... А у мене згодом народився чудовий син Іван... Я відразу стала працювати в театрі імені Франка, де служу вже майже тридцять років, зіграла близько п’ятдесяти ролей. Так що не шкодую....

— Від чого актриса Лариса Руснак відмовляється, щоб бути актрисою? Чим доводиться жертвувати?

— Мабуть, від того, що мені й не потрібно (сміється). Я, наприклад, люблю ходити до танцкласу. Намагаюся займатися щодня, якщо все складається, немає зйомок чи інших невідкладних справ. Як тут визначити, від чого доводиться відмовлятися? Ну хіба що від того, щоб зайву годину поспати. Я роблю те, що мені подобається. А подобається мені все, що стосується професії.

— То це завдяки танцям ви маєте таку чудову фігуру?

— Не тільки... Зараз я переконана, що великий вплив на мою фізичну форму має йога. Йогою займаюся вже три роки — у мене двогодинні заняття тричі на тиждень. Гадаю, що саме завдяки ­цьому мені вдається так добре почуватися. Хоча, звісно, як і кожна жінка маю багато претензій до себе. Дивишся у дзеркало — і зморшок більше, ніж хотілося, і волосся пряме, а не кучеряве... Але почуваюся я справді добре, у мене робочий настрій, фізична форма, в якій мені комфортно існувати, я можу внутрішньо вільно моделювати будь–яку ситуацію... Актор повинен бути, як пластилін. Коли він забронзовілий, такий, знаєте, корифей, непорушний — це неправильно. Актор повинен мати таку гнучкість, щоб можна було виліпити будь–який характер чи образ...

— Пані Ларисо, героїня фільму «Москва сльозам не вірить» переконувала, що у сорок років життя тільки починається. Ви з нею погоджуєте чи ні?

— Останнім часом постійно ловлю себе на думці, що тільки зараз я почала жити. Почала усвідомлювати свою присутність у цьому світі. Я майже одночасно зайнялася йогою, автентичними співами і англійською мовою. Сусанна Карпенко з гурту «Божичі» організувала студію при Києво–Могилянський академії. І я почала там співати. Хоча раніше у мене була певна фобія — просто боялася, мені здавалося, що мій вокал — це жах. Але ось співаю, у виставах також почала співати. І мені більше не здається, що це жахливо. Хоча, можливо, мій вокал і не став набагато кращим (сміється). Співи для мене — наче якась терапія, недаремно ж звуком лікують. Коли ти чуєш, як декілька голосів зливаються воєдино, це блаженство. Вчора нарешті придумали назву нашому гурту. Ми тепер називаємося «Зелена гичка». Нас п’ятеро дівчат, і ось уже три роки ми разом співаємо, беремо участь у різних фольклорних фестивалях, під час зимових колядувань декілька разів співали в музеї Гончара, вчора в нас у Києво–Могилянській академії була «Розколяда» — збиралися автентичні гурти. Подумуємо про концерти... Так що це приємне заняття.

«Універсальної схеми роботи над образом немає»

— Як починався ваш творчий тандем iз режисером Олександром Білозубом?

— Першою нашою виставою була «Соло–мія». Нам зручно було вигадувати якусь нову форму, у мене була необхідність пластики, руху... А Олександр — художник, він також дуже тонко відчуває пластику... З Олександром Білозубом ми зробили «Соло–мію», «Дві квітки кольору індиго», «Романси», був «Амаркорд», зараз ми працюємо над виставою за Антоничем. Оскільки цей спектакль пов’язаний із поезією, шукаємо зараз таку форму, щоб це не був поетичний вечір... Працюємо дуже щільно і прем’єру плануємо ще в цьому сезоні.

— З ким із режисерів вам ще подобається працювати?

— З Андрієм Приходьком. Він дуже важкий у роботі, але для мене результат наших з ним спектаклів дуже важливий. Він надзвичайно глибоко занурюється в тему майбутньої вистави, по–філософськи підходить до кожної роботи, вивчає матеріал настільки глибоко, що, здається, не залишається жодної не знайденої ним інформації, яка б стосувалася п’єси чи іншого твору, який він ставить. Як на мене, Андрій Приходько — один iз найсерйозніших українських режисерів. Режисер Володимир Кучинський — це також та людина, з якою я би мріяла працювати. Очолюваний ним львівський Театр Леся Курбаса — настільки живий організм, там кожну виставу народжують серцем. У нас із ним було дві роботи: «Посеред раю на майдані» та «Серенада Полішинеля».

— Ви слухняна актриса? Можете, наприклад, зробити зауваження режисеру, щось запропонувати?

— Слухняна, але з правом голосу (сміється). Іноді до моїх пропозицій дослухаються, іноді — ні. Це нормально...

— Що для вас є відправною точкою у створенні нового образу?

— Це відбувається кожного разу по–різному, універсальної схеми роботи над образом немає. Вона щоразу нова. Бо ти ніколи не знаєш, що тебе цього разу зачепить. Намагаюся максимально вивчити матеріал. Якщо це п’єса — то читаю не лише саму п’єсу, а й про те, що з нею пов’язане: час, у якому відбувається дія, побут... А іноді зачепишся за колір чи за якийсь рух... Але якщо ти шукатимеш — то знайдеш обов’язково. Шлях до ролі починається з широкої дороги. Все нове, ти не знаєш, куди рухатися, де повертати... Ти не розумієш, чим керуватися, а все, що маєш, це лише уявлення про інше буття. І вже потім ти визначаєш свій напрям, протоптуєш свою стежку. Під час роботи над виставою «Шякунтала» ми два роки вивчали індійську пластику, займалися з викладачем індійського танцю, для своєї героїні я багато чого взяла звідти. У «Серенаді Полішинеля» — сподіваюся, цю виставу перенесуть на нашу Малу сцену і ми її ще будемо грати — у мене роль мами, Пульхерії Олександрівни. І до цього образу ми з Кучинським прийшли через грим. Вибілили обличчя, костюм також у моєї героїні був білий...

«Постійно знаходжу якусь халепу»

— Пані Ларисо, знаю, що у вас також є творчі проекти поза Театром імені Франка...

— Так, я співпрацюю з документальним театром Берліна. Зіграла у виставі режисера Марічки Шубарт «Балерина за колючим дротом». Це історія балерини з Дніпропетровська Алли Рокитянської, яка все своє творче життя провела в таборах. Спочатку в німецьких, а потім у Сибіру... В німецькому музеї зберігся її лист, у якому вона описує ті часи. Ми репетирували і грали в Берліні, німці — німецькою, я — українською, вся вистава побудована на довжелезному монолозі моєї героїні. Цей театр працює в бункері, де розміщений музей війни. Також я брала участь в американському проекті режисерки Вірляни Ткач, це вистава «Ворон», яку ми показували в Києво–Могилянській академії. А ще я працюю в театрі «Актор» — ось уже дванадцять років з Валентином Шестопаловим граю у виставі «Гіттель і Джеррі» за п’єсою Вільяма Гібсона «Двоє на гойдалці». Так що у мене є можливість реалізуватися не тільки в нашому театрі. Хоча його я вважаю своїм домом...

— Які у вас сьогодні стосунки з кіно, телевізійними серіалами? На зйомки кличуть?

— Я зіграла у двох довжелезних серіалах «Тільки кохання» та «Серцю не накажеш», один знімали рік, інший півтора — роботи було багато... Зараз таких пропозицій не маю, але у мене періоди, коли мало роботи, в житті уже були. І я собі постійно знаходжу якусь халепу, чогось навчаюся. Не нудьгую.

— Не можу не запитати про телевізійну лотерею «Лото–Забава». Вам iще не набридло бути її ведучою?

— Набридло. Але за цю роботу я отримую гроші, які дають можливість існувати. Я вже багато років веду «Лото–Забаву», за цей час траплялося всяке... Коли зламала ногу — вела програму на одній нозі. Мене привозили, ставили на майданчик і так доводилося стояти у кадрі аж до кінця програми. Хоча цей проект для мене також є певним стимулом, професійним тренінгом. Я знаю, що маю бути у формі. Завжди має бути концентрація: безліч людей, цифр, шість камер, купа об’єктів уваги... Так що такий «душ шарко» раз на тиждень потрібен.

 

ДОСЬЄ

 Лариса Руснак. Заслужена артистка України. Народилася 28 січня 1962 року в місті Котовськ Одеської області. Закінчила Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка–Карого. У Театрі імені Франка — з 1983 року.

 Знялася у фільмах «День народження буржуя», «Мийники автомобілів», «Право на захист», «Украдене щастя», «Ой, мамочко...(Звідки беруться діти)» та багатьох інших.

 Разом з Анатолієм Гнатюком веде телевізійну лотерею «Лото–Забава».


Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
"Україна Молода"



Категория: Вони жили у Котовську | Просмотров: 1987 | Добавил: kotovsk | Рейтинг: 5.0/3
Всего комментариев: 2
1 UkrainaPatriot  
applause

2 Trankvilizator-D  
Супер ведуча, актриса яка підтримує земляків. applause applause applause

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Все права защищены Kotovsk Group © 2008-2019
Поиск по сайту
РАЗДЕЛЫ
Новини міста [532]
Новини району [66]
Відео про Котовськ [28]
Вони жили у Котовську [16]
Відділ освіти Котовської РДА [2]
Відділ освіти Котовської міської ради [4]
Відділ культури та туризму Котовської РДА [6]
Відео ТРК "КЕТ" [46]
Політичні новини Котовська [27]
Статьи про Г.И.Котовского [7]
Таланти Котовська - Поезія [10]
Таланти Котовська - Музика [16]
Народна творчість [2]
Котовське «КОЗАЦТВО» [59]
Котовське РУ ГУ МНС [6]
Котовське ГУ МВС [381]
Котовський прикордонний загін [20]
Котовський міськвиконком [6]
Котовський МРЦЗ [1]
Котовська ОДПІ [31]
СКР ЛВ на ст. Котовськ [41]
Міський Будинок культури [5]
Управління ПФУ в м. Котовськ [2]
Управління у справах сім’ї та молоді міської ради [2]
Управління культури Котовської міської ради [9]
Управління сім'ї та молоді [1]
Комiтет виборцiв України [3]
УПСЗН [63]
УКГБ [13]
КОТОВСЬКА РДА [7]
Молодіжний парламент [3]
Реклама у Котовську [4]
Новини фірм та магазинів [0]
Спорт у Котовську [14]
Свята [74]
ЦБС Котовського району [44]
Цікаве [16]
ОГОЛОШЕННЯ [6]
Кримінал у Котовську [2]
Конкурси [5]
ВД ФССНВ та ПЗ в Котовському районі [1]
Фонд соц.страху ВД ФССНВ та ПЗ [0]
ФОРПОСТ КОТОВСЬК [6]
Новини України [236]
Різне [154]
Последнее
КОММУНАЛЬНЫЕ
ОПЛАТА
КОММУНАЛЬНЫХ УСЛУГ

Праздники сегодня

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання