Для м. Котовськ, що на Одещині, 31 березня особливий день. Саме 31 березня 1944 року радянські війська визволили місто від німецько-фашистських загарбників. Сьогодні у місті ще живуть люди, які перенесли на собі весь тягар окупації, пережили знущання окупантів, розстріли, переслідування, голод. Тому щороку 31 березня ми знов і знов подумки повертаємось до тих днів, коли завдяки рішучим наступальним діям радянських військ, героїчним зусиллям підпільників наше рідне місто знову вдихнуло повітря свободи. І ми, нащадки героїв-визволителів, повинні завжди пам’ятати, якою ціною буда здобута свобода. Нажаль 31 березня 2011 року наше рідне місто не відчуло свого свята. Котовчани його майже не помітили, а дехто й сьогодні навіть і не знає, коли Котовськ був визволений від фашистської навали. А це - великий мінус нашим керманичам, які повинні дбати про духовно-моральний стан населення і патріотичне виховання підростаючого покоління. Як же «відзначався» день визволення Котовська цього року? День видався сонячний і теплий. Сама природа запрошувала всіх котовчан прийти на пам’ятне всім місце. Зранку, близько 9-ї години, біля меморіалу загиблим воїнам-визволителям Котовська зібралась невелика кількість представників міської організації Партії регіонів на чолі з головою М.А. Вишневським, представники Спілки ветеранів Афганістану, Котовського козацтва та поодинокі місцеві жителі. Через декілька хвилин з’явилася невеличка група, приблизно 15-20 чол., студентів Котовського медичного училища на чолі з викладачем. Всі стояли в очікуванні представників міської влади. І ось нарешті дочекалися. За декілька хвилин до 9-ї до меморіалу наблизилась група працівників виконкому. Як завжди, групу очолила Перший заступник міського голови М.В. Мазур. Поруч з нею були інші заступники: Н.М. Власюк, С.О. Коваль. А також голова Спілки ветеранів України міста С.Ю. Бацура. Чесно кажучи, я й не сподівався побачити у цей день біля меморіалу нашого міського голову А.П. Іванова. На майже всіх заходах, які проходять у місті, його представляє незмінна М.В. Мазур. А наш Голова мені все більше починає нагадувати покійного Майкла Джексона, який боявся вийти на люди, щоб не підхопити якусь хворобу, бо ця хвороба заважатиме йому жити вічно. Так от. Група міськвиконкому за кілька кроків до меморіалу зупинилася, щоб до них приєдналися інші представники нечисленної громадськості. Після цього всі рушили до «вічного вогню», поклали вінки і квіти, віддали почесті. Постоявши з півхвилини біля пам’ятника, представники виконкому, не сказавши ні слова, вирушили у напрямку Котовського «Будинку Уряду». Ніхто нічого не зрозумів - що це було? Ні Державного Прапора, ні Гімну, ні мітингу, ні промов і слів вдячності ветеранам Великої Вітчизняної війни, ні хвилини мовчання. Де муніципальний оркестр? Де представники підприємств, організацій і установ? Де представники політичних партій, громадських організацій? Де школярі, наше підростаюче покоління? Де салют на честь Дня визволення міста? Що взагалі відбувається? Чи наша міська влада така вже заклопотана глобальними проблемами, що навіть не вважає за потрібне у такий день приділити хоча б 30 хвилин такій важливій події у житті міста? А відбувається те, що зветься паплюженням нашої пам’яті. У маршрутному таксі поруч зі мною сиділа моя сусідка з іншого під’їзду нашого будинку і всю дорогу з обуренням виказувала своє невдоволення такою організацією заходів, а скоріше безсовісним німим спектаклем. А от наші сусіди з м. Балти 29 березня теж відзначали День визволення міста. Але у них все було інакше, як кажуть, по-людськи. В Одесі, наприклад 10 квітня теж відзначають День визволення міста. Але там заздалегідь плануються і готуються відповідні заходи. Міськвиконком, наприклад, обговорює всі питання проведення заходів і видає розпорядження про участь у святкових заходах представників всіх підприємств, закладів, установ, політичних партій, інститутів громадянського суспільства. Але повернемося до нашого рідного міста. Так звані «урочистості» фіксувало на плівку наше всім відоме придворне міське телебачення КЕТ. З нетерпіння чекав, що ж покажуть увечері у міських теленовинах. А коли побачив репортаж, то мене спочатку пройняв сміх, а потім обурення. Починався матеріал з радісного повідомлення, що сьогодні всі котовчани святкують День визволення міста. Потім всім показали хронікально-документальні кадри, як відзначався День визволення міста у 60-их – 70-их роках минулого століття. Доречі, було з чим порівняти. От тоді дійсно це було справжнє свято для котовчан. Потім зненацька показали якийсь сюжет покладання квітів до меморіалу загиблих воїнів-визволителів. Але що це? Вінок до «вічного вогню» несуть М.В. Мазур і …… А.П. Іванов! Звідки з’явився у сюжеті мер? Його ж взагалі на заходах не було. Потім показали інтерв’ю якоїсь дівчини и одного ветерана. Але що привернуло увагу, так те, що все це відбувалося у похмуру й холодну погоду з вітром. А мікрофон тележурналіст тримала рукою, одягнутою у перчатку. Потім краєвид змінився. Пафосним голосом автор репортажу розповідала про ветеранів Великої Вітчизняної війни, а на екрані показували зелені дерева, квітучий бузок, тюльпани. Далі – більше. Повним ходом пішли кадри минулорічного Дня Перемоги: хода ветеранів центральною вулицею міста, квітучі каштани, солдатська каша біля літньої естради, квіти ветеранам із рук мера, концерт. І при цьому жодного кадру, відзнятого 31 березня 2011 року. Бо показувати було нічого. Дивлячись цей репортаж, хтось із гостей міста може й подумав би про те, як гарно все було організовано, якби не явна невідповідність кадрів стану природи і погодним умовам.
А всі котовчани, хто дивився у цей день по КЕТ всю оцю бутафорію, одразу все зрозуміли. І від цього стало гірко на душі за нашу спаплюжену пам’ять.
Нічого дивного тут не бачу... Йому пора давно спочивати, а не владою займатиь А ще не було Його і на КВК на кубок Його ж імені 7 квітня - шкода, не було жодного Його заступника.. Чи це криза влади вже, чи вже час збирати каміння!? Хто маає відповідь?
