Брати-Українці, не буде в нас ладу.
Кого ми приводимо з вами до влади?!
Щемить в серці гірко лиш спогад з Майдану,
А ми у кайданах, в ще тяжчих кайданах.
З брехливих запроданців маски злітають,
А їм аплодують, а їх ще й вітають!
Заморські господарі, єврочинуші
Вітають за зраду їх продані душі.
Хто радиться з нами, хоч «нас і багато»?
Пани вузьколобі нас тягнуть у рабство.
За послуги треба негайно сплатити
Й на вибори новий аванс «заробити».
Попереду буде всього ще багато.
Завдання — парламент в кишені тримати,
Тоді вказівки, що прийдуть з-за бугра,
Прийматися будуть усі на «Ура»!
І будуть чужинці нам землю топтати,
Поля і ліси будуть їм продавати.
Заморські купці дарма часу не гають,
На наші «об’єкти» вони зазіхають.
Дарма, що важливі вони й стратегічні,
У нас відберуть — віддадуть їм навічно.
Про Україну вони дуже «дбають»,
Останні об’єкти до рук прибирають.
Щоб нас ощасливить — ночами не сплять,
Народ весь на цвинтар, а землю — забрать!
Брати-Українці, біда в нашій хаті:
За ворога гірші вожді хитруваті
Та їх однодумці лакейської вдачі,
Дияволу служать й собі — не ледачі.
Жадоба до влади, до слави, до грошей...
Народ? — Слуха байки про цілі «хороші»,
Про успіхи дуті. А в нас гаманці,
З якими не зводим з кінцями кінці.
Безкінечні політичні перегони
Влаштовують для себе вітрогони.
І, збурюючи настрої Народу,
Латають собі дах над головою.
Мільярдні всі свої борги
Списали до народної казни.
Потік кредитний не згаса й понині
В кишені їхні, а Народ — все гине.
Невже наш Народ іще мало страждав,
«Месій» що таких в «нагороду» дістав?!
Брати-Українці! Хто спить ще — просніться!
І глибоко правді ви в очі вдивіться:
Та влади своєї ми зроду не мали,
Вели і ведуть нас в ярмо яничари.
Комедію грають (яку вже частину?!)
І брата на брата цькують без зупину.
Постійно свою лиш колоду тасують,
Вони вибирають, хоч ми й голосуєм!
Якщо не Народ ми, а просто холопи,
То будемо вірить, що «йдем до Європи»,
Де в шані закони і право людини.
Хіба в нас настане ця світла година?
А Конституцію як попирають?!
Дивують сусідів, Європу лякають.
І крають все, ділять: релігію, мову,
Та пишуть під себе історію нову.
Вже в неї ввійшли, як Народ обібрали
Та владу до рук всю геть чисто прибрали.
І підла тріскотня про рідну мову…
На фоні геноциду власного Народу.
Та повстає дух Шевченка в українській хаті!
Лицедії-фарисеї, Господом прокляті!
Одумайтесь та покайтесь перед судом Божим,
Що вели ви не до храму, а шляхом ворожим.
Хай спадуть з очей у вас чари та полуда,
Визволяйте свої душі з омани та блуду,
Бо в агонії наживи до краю дійшли ви.
Стільки лиха натворили в Україні милій!
Скільки ж будеш, мій Народе, наругу терпіти?!
А що скажуть нам онуки наші і діти?
Вже армія їм не потрібна така від Народу,
Щоб не здатна була захистити нашу свободу.
Й поставила така влада військо на коліна.
Ще не вмерла, ще не вмерла, плаче Україна.
І чваниться ЗЛО, і на злиднях панує,
А дзвін вже дзвенить, та хіба воно чує?
Не баче, не чує, як дух Михаїла,
Нам зцілює Душі, вливає нам силу.
Не слухати треба вождів хитруватих.
Брати-Українці, не скраю в нас хата,
Пора вже давно нам свій храм будувати.
Якщо ця правда істинна для Вас,
То рятувати тіло й душу прийшов час,
Храм нашої Душі і Храм нашого Роду,
Від душогубів Українського Народу!
Наш Всенародний вирок чорній лжі,
З мечем архістратига Михаїла у руці
З архангела воїнством Божої сили,
Ми змиємо нечисть з лиця України!
Щоб твої діти і онуки не були рабами,
Негайно розпочни із прийняття
|
